Чому метод АВА є науково обґрунтованим?
У будь-якій науці дослідження ґрунтуються на об’єктивних даних, зміни в яких спостерігаються внаслідок маніпуляції якихось чинників. Але коли ми говоримо про поведінку, іноді здається неможливим її виміряти. Що означає виміряти поведінку? Якими інструментами? Що потім робити з цими ” виміряними” даними? Навіщо взагалі це потрібно?
Однак, в АВА, є чимало інструментальних методик вимірювання поведінкових даних. Дані про поведінку дають змогу зробити висновок, чи є та чи інша інтервенція ефективною, чи треба внести зміни, чи припинити це втручання.
Лише завдяки здатності визначати, аналізувати, застосовувати потрібні методи навчання, та вимірювати їхню ефективність, АВА вирізняється з-поміж інших методик втручання для дітей з аутизмом, та визнана найефективнішою навчальною методикою.
Отже, поведінка відбувається в певний момент часу. Тобто, з’явився певний чинник у навколишньому середовищі – і після нього з’явилася поведінка (Temporal Locus).
Наприклад, ми працюємо над виконанням інструкцій. Мама каже дитині: «Іди сюди!». Скільки часу минуло, поки дитина виконала інструкцію? Секунда? Дві? П’ять? Взагалі не прийшла?
Ці дані ми записуємо – впродовж кількох днів. Після цього ми починаємо навчальну програму.
Наприклад, коли дитині дають інструкцію, і вона виконує її швидко (скажімо, не більше ніж 2 секунди), то отримує якесь заохочення.
І продовжуємо записувати дані. Бажано побудувати графік на основі цих даних.
Після того, як ми побачимо на графіку, що час, який минає від надання інструкції до виконання інструкції – зменшився, отже, наша програма була ефективною.
Друге вимірювання поведінки – скільки часу триває поведінка (Temporal Extent). Скільки часу минуло від моменту початку дії/поведінки, до того моменту, коли дія припинилася.
Наприклад, скільки часу дитина дивиться в очі? Секунду? Дві секунди? 30 секунд?
Ще приклад. Скільки часу дитина сидить спокійно під час перегляду телевізора? Хвилину? 5 хвилин? Півгодини? Дві години?
Ще приклад. Скільки часу триває істерика, коли від дитини вимагають повернутися додому після прогулянки? Півгодини? Дві години? 15 хвилин?
Ці проміжки часу записуються. Потім починається навчальна програма, у якій дитина отримує заохочення, якщо довше дивиться в очі, або довше сидить спокійно, або швидше заспокоюється. Продовжуємо збирати дані, будуємо графік, і дивимося, чи є ефективною та навчальна програма, яку ми виконуємо.
Ось графік, побудований на справжніх даних
Дівчинка Авівіт*, 6 років, (ІП), надто рухлива, не може сидіти за столом, і зосередиться на виконанні навіть таких простих завдань, як нанизування намистин, збирання мозаїки та малювання. За програмою, Авівіт отримує жетон, якщо продовжує сидіти за столом і виконувати завдання – кожні 2-3 хвилини. Коли вона збере 10 жетонів, Авівіт може вибрати приз/заохочення.
Як бачите, ця програма виявилася ефективною. Сьогодні Авівіт може сидіти за столом весь урок (40-45 хвилин без перерви), потім вийти на перерву, і потім просидіти ще один урок.
І додаткове вимірювання поведінки – скільки разів поведінка повторюється (Repeatability).
Це просто. Скільки разів на день дитина проявляє ініціативу? Вісім? Двадцять два? Тисяча вісімнадцять?
Скільки разів на день дитина мочиться у штанці? Один? Два? Вісім?
Скільки разів на хвилину дитина б’є себе по голові? Шістнадцять? Один?
Записали дані, застосували програму, записали дані, побудували графік, і дивимося – стало більше повторень? Менше? Нічого не змінилося?
Ось справжні дані дитини.
Хлопчик Одед*, 3,5 роки, Аутизм у важкій формі. Первинні навички комунікації на дуже низькому рівні. Його програма полягала в тому, що щоразу, коли він спонтанно (тобто без підказки) дивиться в очі, або проявляє ініціативу (просить будь-що), – отримує спеціальне заохочення («бамба» – щось на кшталт картопляних чіпсів, але зі смаком горіхів). Дані говорять самі за себе…
Ще є комбінації вимірювань – проміжок часу, що минає між однією поведінкою та іншою; акселерація (швидкість збільшення/зменшення кількості повторень), але про них ми сьогодні говорити не будемо.