Що таке АВА?
ABA-прикладний аналіз поведінки. Абревіатура АВА розшифровується як Applied Behavior Analysis і перекладається українською мовою як Прикладний Аналіз Поведінки. ABA це набір принципів, які формують підґрунтя для багатьох методів поведінкової терапії. ABA ґрунтується на науці навчання і поведінки.
Ця наука містить загальні «закони» про те, як працює поведінка і як відбувається навчання. ABA-терапія застосовує ці закони до поведінкових методів втручання так, щоб збільшити рівень бажаної поведінки та зменшити рівень небезпечної або проблемної поведінки, яка може заважати навчанню та ефективній соціальній взаємодії. Також ABA-терапію застосовують для покращення мовленнєвих і комунікативних навичок, уваги, пам’яті та академічних навичок.
АВА визнаний найкращим методом втручання для людей з аутизмом, та має наукове обґрунтування. «Науково-обґрунтований» означає, що ABA-терапія зазнала наукових випробувань щодо корисності, якості та ефективності.
ABA-терапія включає в себе багато різних методів. Усі ці методи ґрунтуються на чинниках, що передують (те, що відбувається до виникнення поведінки), а також на наслідках (те, що відбувається після виникнення поведінки). Одним із ключових принципів АВА є «позитивне підкріплення/посилення». Воно полягає в тому, що коли після поведінки відбувається винагорода або заохочення, є висока ймовірність того, що ця поведінка повторюватиметься в майбутньому. Іншими найпоширенішими видами втручання, що ґрунтуються на принципах ABA, є навчання окремими блоками, спонтанне навчання (або навчання в природному середовищі), тренінг вербальної поведінки, навчання опорних навичок тощо.
Усі ці види АВА-терапії…
– Структуровані
– Передбачають збір даних щодо цільових навичок і поведінки
– Пропонують позитивні стратегії зміни реакцій і поведінки
Метод ABA насамперед зосереджується на стратегіях позитивного підкріплення, і вони є вагомою підтримкою для дітей, які мають складнощі в навчанні або набутті нових навичок. Також АВА-терапія займається корекцією проблемної поведінки, що заважає нормальному функціонуванню дитини, за допомогою процесу, який називається «функціональне оцінювання поведінки».
Принципи і методи аналізу поведінки ефективно і широко застосовуються для розвитку широкого спектра навичок в учнів з та без особливих освітніх потреб.
Зупинимося детальніше на деяких з вищеперелічених методів АВА-терапії.
Навчання окремими блоками.
Цей метод заснований на розумінні того, що практика допомагає дитині в опануванні навички. Це структурована терапія, яка використовує індивідуальний метод навчання і містить інтенсивне навчання специфічної поведінки за допомогою багаторазового повторення, що особливо важливо для дітей, яким найчастіше потрібно більше практики для опанування будь-якої навички. Повторення також сприяє зміцненню довгострокової пам’яті. Конкретна форма поведінки (зоровий контакт, уважність, миття рук тощо) розбивається на найпростіші реакції, а потім інструктор систематично використовує підказки і керує кожною з них окремо. Діти отримують позитивне підкріплення (наприклад, словесну похвалу або жетони, які можна обміняти на іграшки) за прояв цільової поведінки.
Спонтанне навчання (або навчання в природному середовищі) ґрунтується на усвідомленні того, наскільки важливо надати реальний практичний сенс тим навичкам, які вивчає дитина. Цей метод передбачає навчання навичок у тому середовищі, в якому вони згодом будуть у природний спосіб використовуватися. Використання натурального повсякденного середовища дитини під час терапії може допомогти посилити узагальнення набутих навичок для повсякденних ситуацій. У процесі спонтанного навчання вчителі або інструктори використовують природні можливості для того, щоб допомогти дитині навчитися мовлення. Дитина вибирає будь-яке бажане нею заняття або діяльність, а інструктор слідує за ініціативою або інтересом дитини. Щойно виникає природна ситуація, до якої дитина виявляє інтерес, інструктор поступово дає дитині підказки для того, щоб заохотити її реакції.
Детальніше з процедурами спонтанного навчання можна ознайомитися в нашій статті
Навчання опорних навичок. Це природне, малоструктуроване втручання, яке ґрунтується на природних можливостях для навчання і подальших чинниках.
Завданням навчання опорних навичок є підвищення мотивації дитини за допомогою додавання в її середовище можливостей вибору, поняття черговості та інших компонентів, переспрямовуючи акцент із дефіцитних сфер навичок на сферу опорних навичок для самостійного функціонування. Чотирма опорними сферами навичок заведено вважати мотивацію, прояв ініціативи, саморегуляцію і здатність реагувати на множинні стимули. Вважається, що за допомогою стимуляції розвитку цих сфер навичок можна призвести до покращення і нецільових форм поведінки.
Методи АВА-терапії надають підтримку дітям з аутизмом у таких напрямах:
– Навчають навичок, які заміщають проблематичну поведінку. У такий спосіб дитина може навчитися того, ЩО РОБИТИ, замість того, чого НЕ МОЖНА РОБИТИ.
– Збільшують бажану поведінку і зменшують прояв небажаної поведінки. Наприклад, процедури посилення заохочують уважність під час виконання завдання і зменшують аутоагресивну або стереотипну поведінку.
– Підтримують бажану поведінку.
– Змінюють відповідь оточення на поведінку дитини. Деякі реакції батьків можуть ненавмисно сприяти підкріпленню проблематичної поведінки.
– Підвищує академічні, соціальні навички та навички самодопомоги в дитини.
– Підвищують здатність зосереджуватися на виконанні завдань і збільшують мотивацію до навчання.
– Покращують когнітивні навички.
– Узагальнюють або переносять поведінку з одних умов довкілля або ситуацій в інші (наприклад, виконання завдань у кімнаті для індивідуального навчання згодом переходить в успішне виконання цих завдань у загальноосвітньому класі).
Компоненти сильної АВА-програми містять у собі:
– Супервізію. Програми мають розроблятися і контролюватися сертифікованими поведінковими фахівцями, які мають досвід роботи з дітьми з аутизмом.
– Навчання. Усі учасники програми мають мати належний рівень підготовки та підтримки з боку фахівців упродовж усієї програми.
– Програмування. Програма АВА має розроблятися після ретельного оцінювання рівня розвитку навичок у конкретної дитини. Цілі програми та завдання щодо узагальнення навичок мають бути визначені у співпраці з батьками дитини та включені до плану обов’язково.
– Збір даних. Дані про прогрес дитини в набутті навичок, а також про зміни в поведінці мають систематично збиратися й аналізуватися супервізором для подальшого планування програми.
– Навчання сім’ї. Члени сім’ї дитини мають пройти навчання з навчання та підкріплення навичок дитини. Вони також мають залучатися до процесу планування та перегляду програми.
– Зустрічі команди терапістів і членів сім’ї мають відбуватися регулярно, для того щоб забезпечити послідовність у реалізації програми, а також з метою обговорення поточних проблем і прогресу дитини в навчальній програмі.